Ганна завжди була чуйною і доброю дівчиною. Того прохолодного осіннього дня, коли листя кружляло у вальсі вітру, вона помітила літнього дідуся, що сидів на лавці в парку. Його тихий плач і втрачений погляд миттєво схвилювали її серце. Не роздумуючи жодної хвилини, Ганна підійшла до нього. — Здрастуйте, — м’яко звернулася вона до літньої людини. – Вам потрібна допомога? Дідусь глянув на неї з-під мокрих від сліз вій і кивнув. — Я заблукав, моя люба. Вийшов на прогулянку і тепер не можу знайти дорогу додому, – сумно сказав він.
Ганна зрозуміла, що у старого проблеми з пам’яттю. Вона ніжно взяла його руку та пообіцяла допомогти. Дідусь зрештою згадав свою адресу, і Ганна усвідомила, що його будинок знаходиться всього за кілька кварталів звідси. Вона запропонувала дідусеві свою підтримку, і вони повільно вирушили в дорогу. По дорозі дідусь розповів їй про свою молодість, про те, як він служив в армії, про свою втрачену дружину та дітей, які давно переїхали в інше місто. Їхня розмова була ніжною і зворушливою.
— Життя так швидко минає, моя люба. Одна мить, і ти вже забуваєш шлях додому, — сказав дідусь із сумом у голосі. — Але ж сьогодні ви не самі, — відповіла Ганна, знайшовши потрібний момент для втіхи. Вони дісталися до дідуся, і його обличчя висвітлилося від полегшення. Він благословив Ганну, назвавши її янголом у людській подобі. – Дякую вам, Ганно. Я ніколи не забуду вашої доброти, — сказав він, посміхнувшись. Ганна відповіла йому теплою посмішкою, розуміючи, що сьогодні вона зробила щось справді важливе. Вона допомогла дідусю не просто повернутися додому, а й нагадала йому про теплоту людських стосунків у цьому величезному та інколи бездушному світі.