Дощ лив як із відра, а кожна крапля була наче втіленням її сліз. Олена йшла вся мокра, притискаючи руки до обличчя, намагаючись сховатись від води та від свого болісного минулого. Через гуркіт дощу їй було складно почути машину, що зупинилася поряд. Вікно опустилося, і вона побачила юнака з турботливим поглядом «Дівчино, куди ви без парасольки за такої погоди?! Давайте я вас підвезу!» – запропонував він. Олена подивилася на нього, сумніваючись, але її сили закінчувалися, і вона кивнула.
Поки вони їхали, Олена не змогла стримати сліз і почала плакати. «Що трапилося? Чому ви така засмучена?» – спитав Артем. Олена глибоко зітхнула: «Сьогодні мій хлопець покинув мене. Я не знаю, що робити далі.» Артем мовчки увімкнув музику, і звуки спокійних мелодій наповнили машину. «Бують дні, коли здається, що все скінчено. Але насправді це лише початок нового розділу», – лагідно сказав він. Поки вони їхали, Олена розповіла про свої переживання, про те, як її колишній хлопець зраджував їй і про те, як важко було пережити цю зраду.
Артем слухав її уважно, не перебиваючи, і коли Олена закінчила свою розповідь, він сказав: «Знаєте, я теж нещодавно пережив розлучення. І розумію, наскільки це важко. Але з кожним днем стає легше.» Вони провели вечір у кафе, обмінюючись історіями та порадами. Артем був добрим і уважним, а Олена зрозуміла, що світ не такий уже й поганий. Місяці пролетіли, і їхня дружба переросла в щось більше. Артем став для Олени не просто другом, а й новим коханням. Вони були вдячні долі за той дощовий день, коли їхні шляхи перетнулися. Він дав їм можливість почати спочатку і знайти справжнє щастя.