Мишко завжди знав про приховані багатства свого діда, який багато років ретельно відкладав гроші, живучи скромно і без надмірностей. Тому, коли старий помер, Мишко, не гаючи часу, почав шукати цю загадкову суму в дідовому домі. Однак, незважаючи на всі зусилля, гроші залишалися недосяжними. Нарешті, серед багатьох паперів він виявив заповіт діда, який привів його в стан подиву. У заповіті було написано, що всі заощадження переходять до Ганни – літньої сусідки діда, яка піклувалась про нього в останні місяці його життя.
Збентежений Мишко вирішив зустрітися з Ганною і спробувати розібратися в ситуації. — Здрастуйте, Ганно Сергіївно. Я хотів би поговорити про заповіт мого діда, — сказав Мишко, коли Ганна відчинила двері. – Ах, Мишко, – сказала вона з сумом у голосі, – твій дід був чудовою людиною. Він хотів, щоб його гроші пішли на добру справу. Мишко відчув, як його самолюбство і жадібність соромлять його перед цією доброю жінкою.
— Твій дід казав, що хоче створити фонд для допомоги бідним дітям, — продовжувала Ганна, — і просив мене зайнятися цим після його смерті. Я знаю, що це може бути несправедливо стосовно тебе, але я пообіцяла йому виконати його останнє бажання.Мишко відчув, як його погляд на життя починає змінюватись. Уся ця ситуація змусила його усвідомити цінність шляхетності та турботи про ближніх.
— Ганно Сергіївно, я… Я хочу вам допомогти з цим фондом. Дід завжди був доброю людиною, і я теж хочу, щоб його бажання було виконане, — сказав Мишко, відчуваючи, як серце наповнюється теплом. Ганна посміхнулася і кивнула головою. Цього дня Мишко знайшов щось цінніше, ніж велика сума грошей — він знайшов нове розуміння життя та бажання робити добро.