Після 12 років загалом благополучного шлюбу мій чоловік розкрив свою невірність, оголосивши про стосунки з іншою жінкою, від якої у нього була дитина. Це викриття зруйнувало нашу реальність, бо я вважала, що ми живемо звичайним життям: іноді затримуємось на роботі саме через роботу, їздимо у відрядження – все стандартно та без криміналу. Ми одружилися молодими: мені було 20, йому – 24. З самого початку ми домовилися не заводити дітей, поки не досягнемо своїх цілей у кар’єрному житті. Наслідуючи європейську тенденцію, я планувала завести дитину до 35 років.
Коли ми недавно придбали власну квартиру і моя кар’єра стабілізувалася, я вже була готова до материнства. І ось одного вечора чоловік прийшов додому з засмученим виглядом, з проханням поговорити. Я не була готова до його визнання : він уникав мене, у нього народився син, і він відчував себе зобов’язаним бути поряд з ним. У вихорі емоцій він зібрав речі та поїхав. Тепер чоловік, якщо ще можна його так називати, вештається між двома сім’ями, і статус наших стосунків офіційно не визначено. Найдивовижніше, що моя свекруха, котра з любов’ю називала мене своєю дочкою, стала на бік сина.
Вона звинуватила мене в тому, що я не подарувала їй онуків раніше, і в тому, що я не даю її синові спокійно насолоджуватися батьківством. Подібні слова я чула і від інших людей, які пропонували мені відступити через присутність дитини. Незважаючи на їхні заяви, я відчуваю себе зрадженою не лише своїм чоловіком, а й його сім’єю та іншими, начебто, близькими нам людьми. Я присвятила йому найкращі роки свого життя, і відсутність його піклування про мене в цій метушні здається мені дуже низькою і несправедливою.