У 2009 році я переїхала до Португалії, щоб фінансово підтримати свою сім’ю, що залишилася на батьківщині. Використовуючи свою медичну освіту, я влаштувалася на роботу доглядальницею, робила масаж людям похилого віку і доглядала їх. Мій чоловік Остап залишився в рідній країні, щоб дбати про наших дітей – Віолетту, Вікторію та Андрія. За 14 років мені вдалося нагромадити значні заощадження. Ми відремонтували наш старий будинок, і я повністю підтримувала фінансування та освіту наших дітей. Коли Віолетта та Вікторія вийшли заміж, я подарувала кожній з них повністю відремонтовану та мебльовану квартиру.
Однак, коли 2021 року Андрій одружився зі своєю однокласницею Марією – все раптом ускладнилося. Вона відкинула квартиру, яку я вибрала для них, розкритикувавши розташування та дизайн. Зрештою вони переїхали туди після зробленого самостійно ремонту. Але особисто для мене дизайн був нетрадиційним, через що квартира виглядала порожньою та незакінченою. Коли почалися трагічні події в нашій країні, мої дочки тимчасово переїхали до Португалії, але Марія відмовилася їхати. Вона навіть відмовилася дозволити мені доглядати моїх онуків.
До травня цього року я вирішила повернутися на батьківщину, привізши з собою 30 тисяч євро, які я розділила між собою та своїми дочками, недвозначно проінструктувавши їх не згадувати про це при Андрії. Холодний прийом Марії в квартирі, яку я подарувала, лише зміцнив мене в думці, що вони ніколи не цінували мою допомогу. Звичайно, я не дала їм жодної копійки від привезеної суми. Натомість ми з чоловіком вирішили вкласти гроші в нерухомість і здавати її в оренду. Я остаточно вирішила не надавати допомоги Андрію та Марії. Вони можуть самі постояти за себе.