Ми з Вікою були кращими друзями ще зі школи, і цей зв’язок зміцнився, коли ми вступили до університету на ту саму спеціальність. Ми були нерозлучні, були присвячені секрети та романтичні захоплення один одного. Ми нагадували один одному важливі життєві рішення. Після закінчення університету ми вирішили залишитись у місті, а не повертатися до села. Я знайшов квартиру та гідну роботу, як і Віка, яка жила із сестрою. У нас обох були стосунки.
Однак я вирішив розлучитися зі своєю дівчиною, оскільки її розмови про шлюб видалися мені передчасними. Я довірився Віці, яка надала мені підтримку, за що я був їй дуже вдячний. Через деякий час Віка зателефонувала мені в паніці. Вона посварилася зі своєю сестрою, яка виселила її із квартири. Очікуючи, що її хлопець запропонує їй притулок, вона була приголомшена, коли він просто поспівчував їй.
Вислухавши її проблеми, я вирішив відповісти: -А чому б тобі не переїхати до мене? Спочатку ця ідея мені самому видалася незвичайною: жити разом із дівчиною, яка була просто моєю подругою! І ось такий поворот: ми з Вікою вже два роки щасливі у шлюбі. Якийсь сюрреалізм! Хто б міг подумати, що пропозиція подрузі пожити в мене приведе нас до сімейного життя.