Оля ніколи не любила Новий рік. Поки всі раділи, купували подарунки та веселилися, вона була одна. Позбавлена батьків з дитинства, вона жила в квартирі, заповіданій бабусею, що пішла на той світ. Спроби налагодити життя здавалися марними. Підступний коханець обманював її, ведучи подвійне життя, про що вона не підозрювала протягом трьох років. Зрада залишила її без жалю, але з рішучістю все забути. Робота теж виявилася нестабільною, зі звільненнями та скороченнями. Зрештою, Оля знайшла роботу на ринку, де продавала фрукти, що постачаються власником. Це було життя, з яким вона могла впоратися.
Одного з новорічних вечорів її прилавок наповнили покупці, які бажали купити мандарини. Але Оля сильно втомилася від того, що мандарини весь день миготіли в її очах. До неї підійшла жінка похилого віку і запитала, чи не залишилося ще мандаринів, оскільки їй потрібна була велика кількість для подарунків близьким. Це був її спосіб поділитися новорічним щастям – пояснила вона та залишила Олі невеликий подарунок у вигляді трьох мандаринів. Оля закінчила робочий день, купивши салат та вино для свого самотнього свята. Повертаючись додому, вона виявила біля дверей своєї квартири руде кошеня. Здивувавшись і зачарувавшись пухнастим другом, Оля взяла його до себе.
Пізніше ввечері в її двері постукали. На порозі стояла дівчинка Ліза і плакала. Ліза, яка жила поверхом вище з батьком, була засмучена тим, що її кошеня зникло. Оля повернула їй кошеня, потішила дівчинку і запросила її до будинку. Вони ділилися їжею та історіями: Ліза розповідала про своє життя з батьком, без матері, про свою любов до морозива та мандарин. Коли батько Лізи прийшов за нею, він вибачився і подякував Олі. Незважаючи на незручне знайомство, вони провели ніч у розмові, поступово створюючи зв’язок між собою. Ліза продовжувала часто відвідувати Олю, а її батько Роман шукав причини робити те ж саме. Зрештою, вони вирішили жити разом, і Оля знову полюбила мандарини та Новий рік, адже вони стали початком її нового життя та щастя.