Два роки тому я втратив свого діда. Він був міцним стовпом нашої сім’ї, і його відхід залишив по собі не тільки глибокий слід горя та порожнечі, але й вихор суперечок та розбратів серед родичів. Питання про те, кому дістанеться його немаленьке майно, стало каменем спотикання, адже дід, на жаль, не залишив по собі заповіту. Збори родичів, які раніше були сповнені тепла та радості, тепер перетворилися на арену для суперечок та звинувачень. “Як ти можеш бути таким егоїстичним? Дід би цього не схвалив!” —
лунали вигуки на черговій зустрічі. Мої родичі, здавалося, зовсім забули про те, що нас об’єднує, і натомість гналися за матеріальними благами. Я намагався залишатися осторонь цих суперечок, але глибоко всередині відчував, що маю щось зробити, щоб відновити мир у сім’ї. “Може, нам варто звернутися до адвоката та спробувати поділити майно так, щоб врахувати інтереси кожного?” – Запропонував я на одній із зустрічей. Моя пропозиція була зустрінута скептично, але згодом родичі погодилися. Процес був непростим, кожному довелося йти на компроміс. Але, зрештою, завдяки допомозі адвоката нам вдалося домовитися. “Дід був би радий бачити нас разом, а не
розділеними через дрібні суперечки”, – сказав я, коли ми, нарешті, дійшли згоди. З того часу наші сімейні зустрічі знову стали теплими та доброзичливими. Ми зрозуміли, що жодні матеріальні цінності не варті того, щоб руйнувати зв’язки, які нас об’єднують. І хоча діда вже немає з нами, його урок і про важливість сім’ї та взаєморозуміння все ще живе у наших серцях.