Всім привіт, мене звуть Ганна Олександрівна, і я хочу розповісти про свій досвід повернення на батьківщину після десяти років роботи в Італії. Там я доглядала старих, терпіла пограбування та зради, але зустрічала і доброту незнайомців. Я дорожила гарним пейзажем та якісною їжею, але боротьба за кожну копійку була нестерпною. Щомісяця я відправляла значну частину свого заробітку своєму синові, якому було 23 роки, коли я поїхала, я мала намір пізніше використати гроші для покращення нашого будинку. Він так і зробив, а також став відповідальнішим чоловіком, одружився і незабаром став батьком.
Я була у захваті, віртуально спостерігаючи, як син росте. Тим часом сама я возз’єдналася з коханням мого дитинства, вдівцем та моїм колишнім однокласником. Наше листування відродило мої почуття до нього, і він якось сказав, що зустріне мене в аеропорту, коли я повернуся додому. Ось тільки моє повернення додому було не зовсім радісним. Мій син використав гроші, які я надіслала, не тільки для покращення будинку, покупки машини та проведення розкішного весілля, але й для підтримання способу життя, позбавленого важкої роботи.
Його пристрасть до малювання, на жаль, не прирівнювалася до таланту та залишалася тількі у якості хобі. Дізнавшись про це, я вирішила переїхати до свого кохання, залишивши сімейний будинок своїм онукам. Тепер я живу мирним життям. Мій син нещодавно попросив допомоги з онуками через його нову роботу. Я відмовилася, вирішивши, що мені час насолодитися своїм, заслуженим роками важкої праці, відпочинком. Озираючись назад, я вдячна за те, що зберегла деяку частину своїх грошей у себе, забезпечивши собі безтурботне життя у свої золоті роки. Тепер у мене, нарешті, є можливість відпочити.