Моя свекруха, Надія Петрівна, з її твердими поглядами на правильне життя, якось запропонувала нам переїхати до її двокімнатної квартири, щоб заощадити гроші. Але я надто цінувала нашу незалежність, щоб розглядати цю пропозицію, знаючи, як вона контролює господарство свого другого сина. Ми з чоловіком Владом вирішили протягом року наполегливо працювати, щоб купити власне житло, та успішно придбали простору квартиру. Це рішення не сподобалося Надії,
яка відчула себе обділеною та запропонувала продати свою квартиру, щоб купити більш простору та жити всім разом. Така перспектива мене, звісно, не влаштовувала. Коли брат Влада переїхав за кордон, залишивши свою частку у квартирі нам, втручання Надії у наше життя лише посилилося. Вона вимагала більше уваги, пропонувала якнайшвидше народити дітей. Потім вона запропонувала переїхати до нас, посилаючись на погане здоров’я та самотність. Її тиск став таким наполегливим, що Влад почав схилятися на її бік,
подумуючи про те, щоб вона справді переїхала до нас. Зіткнувшись з цією дилемою під час вагітності, я прагнула забезпечити спокійну обстановку заради нашої майбутньої дитини. Я переконала Влада, що добробут нашого малюка важливіший за вимоги його матері. Я також безпосередньо звернулася до Надії, пояснивши їй важливість спокою для вагітності і тонко нагадавши про її статус майбутньої бабусі, натякнувши, що наша співпраця є вкрай важливою для гармонії в сім’ї. Такий підхід, на мій подив, допоміг утихомирити Надію, одночасно не змушуючи Влада вибирати між нами, а зосередитися на головному – любові та благополуччя нашої родини.