Люда та Олена виросли в одному маленькому містечку, де всі знали один одного. Їхня дружба почалася в дитинстві і здавалася непорушною, але після школи шляхи дівчат розійшлися. Люда залишилася вчитися в рідному місті, мріючи про спокійне життя серед знайомих вулиць та облич, тоді як Олена вирушила підкорювати столичний університет, прагнучи змін та нових можливостей. Спочатку вони намагалися підтримувати зв’язок, розповідаючи один одному про свої успіхи та пригоди. Проте поступово їхні розмови ставали дедалі формальнішими, а інтереси дедалі більш різними.
Люда не розуміла прагнення Олени до кар’єри у великому місті, а Олена не могла уявити як повертається до повільного ритму життя в маленькому містечку. “Ти просто не розумієш, як тут добре, – говорила Люда в одній з їхніх останніх розмов, – тут моя сім’я, друзі, я знаю кожен куточок.” “А ти не розумієш мене,” – відповіла Олена. “Мені потрібно більше, ніж просто знайоме оточення. Я хочу досягти чогось у житті, побачити світ.” З роками їхні погляди на життя ставали дедалі протилежнішими, перетворюючи колись нерозлучних подруг мало не на ворогів. Випадкове повернення Олени до містечка тільки підлило олії у вогонь.
Її спроби внести щось нове у звичний спосіб життя міста зустріли різке неприйняття з боку Люди. “Ти думаєш, можеш приїхати і все змінити?” – спитала Люда, коли вони зустрілися у кафе. “Я просто хочу допомогти”, – відповіла Олена, але її слова звучали для Люди вже як виклик. Їхня дружба, що здавалася колись непорушною, не витримала випробування різними життєвими шляхами . Вони так і не змогли порозумітися, що не дозволило подолати відмінності в прагненнях і поглядах на життя. Різні шляхи призвели до того, що вони втратили не лише близькість, а й порозуміння, яке колись робило їх нерозлучними.