Влад та Катя жили в повній згоді, роблячи один одного щасливими щодня свого спільного життя. Вони були як дві половинки одного цілого, доповнюючи один одного і насолоджуючись кожним моментом, проведеним удвох. Їхнє щастя здавалося безмежним, поки одного разу в їхнє життя не втрутилася мати Влада. “Катя, люба, я просто хочу допомогти,” – говорила вона, вкотре заявившись до їхнього будинку без попередження. Спочатку Катя і Влад сприймали її відвідування як прояв турботи та любові, але невдовзі зрозуміли, що мати Влада стала з’являтися надто часто, не залишаючи їм жодної хвилини наодинці.
“Мамо, нам потрібно більше особистого простору,” – намагався пояснити Влад, але його мати лише махала рукою, впевнена у своїй потребі у їхньому житті. Катя почувала себе дедалі більш пригніченою. “Владе, ми повинні щось зробити, інакше ми не зможемо так жити,” – сказала вона одного вечора, коли вони нарешті залишилися наодинці. Влад погодився, і вони вирішили присвятити вечір обговоренню як тактовно, але твердо поставити межі для його матері. Вони провели довгі години, розглядаючи різні способи пояснення їй, що їхнє сімейне життя має включати більше особистого простору і незалежності.
Наступного дня Влад набрався сміливості та заговорив зі своєю матір’ю. “Мамо, ми тебе дуже любимо, але нам потрібно більше часу один для одного. Ти завжди будеш важливою частиною нашого життя, але нам також потрібно будувати нашу власну родину.” На його подив, його мати прийняла його слова з розумінням. “Я всього лише хотіла допомогти, але тільки зараз зрозуміла, що перестаралася. Вибачте мені,” – сказала вона, і Влад відчув, як з його плечей спала вага. З того часу життя Влада та Каті повернулося до колишнього щастя та гармонії. Вони навчилися ставити кордони, зберігаючи при цьому теплі та люблячі стосунки з матір’ю Влада. Їхня сім’я стала ще міцнішою, довівши, що любов, повага та розуміння здатні подолати будь-які перешкоди.