Таня та Світлана виросли, як дві ягідки – у дитинстві їхня нероздільність викликала посмішки у батьків. Вони грали разом, навчалися в одній школі і навіть ділили одних друзів. Але з настанням підліткового віку між сестрами почали виникати тертя. Спочатку це були дрібні сварки через одяг чи іграшки, але з часом розбіжності переросли у справжню ворожнечу. “Ти взяла мою блузку без попиту! Яке ти маєш право так поводитися?” – обурювалася Таня, виявивши свою улюблену річ у шафі Свєти.
“А ти згадай, як ти вчора використовувала мій зарядник, не спитавши! Адже ми тепер на рівних,” – парирувала Свєта, не бачачи у своїх діях нічого поганого. Сварки ставали все частішими і гострішими, і з кожним разом між сестрами виникало все більше образ. Їхні батьки були збентежені, не знаючи, як помирити дочок. Одного разу, коли обидві сестри опинилися вдома одні, сталося дещо, що стало переломним моментом у їхніх стосунках. Під час чергової сварки, що розгорілася через плани на вихідні, Світлана випадково послизнулася і впала, вдарившись коліном. “Ай!” – Вирвалося в неї, коли вона намагалася підвестися, стримуючи сльози від болю. У цей момент всю злість у Тані як рукою зняло.
Вона відразу підбігла до сестри, допомагаючи їй підвестися. “Ти в порядку? Вибач, я не хотіла…” – почала вона, відчуваючи провину за їхні нескінченні суперечки. Свєта подивилася на неї крізь сльози і кивнула. “І ти мене вибач, адже ми сестри, не повинні так поводитися…” Цей момент став початком їхнього примирення. Сестри зрозуміли, що, незважаючи на всі їхні розбіжності та сварки, вони все ще залишаються близькими людьми, які готові підтримати один одного в будь-якій ситуації. Поступово вони навчилися слухати і розуміти одна одну, беручи до уваги відмінності у характерах та уподобаннях. Сварки та образи залишилися в минулому, а попереду на них чекало взаєморозуміння та підтримка, як у дитинстві.