Коли я одружився зі Світланою у двадцять два роки, здавалося, ніби я знайшов ту саму суть щастя. Ми були молоді, закохані і перед нами відкривалося безкрайнє майбутнє. Але тепер, через шість років, я стою на порозі зруйнованих ілюзій, обмірковуючи розлучення. Все змінилося, коли я дізнався, що Світлана вже три роки зраджує мені… Я пам’ятаю той момент, коли світ обрушився під моїми ногами. Наш спільний друг Олексій не витримав і розповів мені правду.
“Я думаю, ти повинен знати… Світлана тобі зраджує,” – його слова звучали як вирок. Я не хотів вірити. “Це неможливо, ти помиляєшся”, – відчайдушно заперечив я, але глибоко в душі відчував, що Олексій каже правду. Коли я зіштовхнувся зі Світланою з цього приводу, світ ніби зупинився. “Світлано, це правда? Ти… ти мені зраджуєш?” – Мій голос тремтів від болю і зради. Вона не могла дивитися мені у очі. “Так, це правда. Я не знала, як тобі сказати. Мені так шкода,” – її голос був ледь чутний. Наступні дні та тижні були сповнені роздумів і спроб зрозуміти,
як ми дійшли до цього. Шлюб, який колись здавався міцним, тепер валився на очах. “Чому? Чому ти це зробила?” – питав я того вечора, шукаючи відповіді, які, можливо, ніколи б не змогли зцілити мої рани. “Я … я втратила себе. І зустріла когось, хто здавався мені виходом,” – її слова були як удар ножем у серці. Тепер, стоячи на порозі розлучення, я розумію, що іноді кохання недостатньо, щоб зберегти шлюб. Мені доведеться знайти спосіб пробачити і рухатися далі, незважаючи на біль та зраду, які залишаться зі мною назавжди.