Я прожила у шлюбі з Миколою 23 роки. Все в нашій родині було ідеально, і я була впевнена, що в мене найкращий чоловік у світі, адже він і по дому допомагав, і працював, всі гроші приносив у сім’ю.Коля любив орати на городі. І якщо у нас був поганий урожай, то чоловік постійно приймав це близько до серця і висловлював надію, що наступного року буде краще.Але нещодавно Коля приголомшив мене своєю заявою: сказав, що більше не працюватиме, і весь свій час присвятить городу. Звичайно, в таку нісенітницю я повірити не могла, адже на зарплату, яку він отримував, можна було купити фуру цих продуктів.
Я вирішила почекати кілька днів, поки він охолоне, і лише тоді завела розмову про його рішення. Але Колю начебто підмінили: він почав кричати на мене, агресивно жестикулювати… Я його не впізнавала.Я не розуміла, звідки ми братимемо гроші на життя, але Коля вперся і поводився як дитина, якій хотілося грати зі своїми рослинами.Якось ми були в магазині, і я підвела його до прилавка з фруктами та овочами, показала на ціни і наочно продемонструвала, скільки всього можна купити за досить невеликі гроші.А по дорозі додому я пояснювала йому, що він забуває про ті зусилля, які витрачає на свої рослини, про воду, різні добрива. Коля мовчав. І ходить похмурий уже котрий день. Здається він все-таки одумався і не писатиме заяву про звільнення.