Ольга та її чоловік Толік вели скромне життя у глухому селі, часто допомагаючи іншим, незважаючи на власні фінансові труднощі. Вони дуже хотіли мати дітей, але після кількох років безуспішних спроб виявили, що Ольга має проблеми і не може зачати дитину. Змирившись із долею, вони продовжували жити один для одного, розуміючи, що усиновлення також неможливе через їхні умови життя та низький доход. Вони й не підозрювали, що доля приготувала для них дивовижний сюрприз. Толік працював у приватного підприємця у сусідньому селі, займаючись обслуговуванням присадибної ділянки,
а Ольга продавала вирощену вдома продукцію та в’язані вручну речі. Якось літнім днем, закінчивши зміну, Толік виявив перед дверима своєї контори кошик, а в ньому – немовля з запискою . Мама малюка просила про допомогу, пояснюючи, що потрапила в біду з сім’єю свого чоловіка, які спочатку були проти того, щоб вона була їхньою невісткою, а з появою малюка взагалі намірилися вигнати її з дому. Толік приніс малюка додому, а Ольга була у нестямі від радості. Вони назвали хлопчика Богданом – і за кілька тижнів офіційно усиновили завдяки допомозі роботодавця в оформленні документів. Толик навіть збудував для Богдана ліжечко, гойдалку та пісочницю. Через чотири роки подружжя та їхній син були щасливою, люблячою родиною, що пишається своїм малюком та його успіхами.