Коли мій чоловік залишив мене одну з трьома дітьми, здавалося, що моє життя зруйнувалося. “Як я впораюся?” – Запитувала я в розпачі, сидячи на кухні, оточена стосом рахунків і домашніх справ. “Мамо, ти завжди казала, що ми сильніші, ніж думаємо,” – зауважив мій старший син Артем, взявши мою руку. Його слова були іскрою, яка запалила в мені новий вогонь. З того дня я почала переглядати своє життя.
“Я повинна стати сильнішою, розумнішою, краще не тільки заради дітей, а й заради себе,” – говорила я собі щоранку, дивлячись у дзеркало. Насамперед я взялася за фінанси. “Кожна копійка на рахунку,” – говорила я собі, коли вчилася складати бюджет. Потім я знайшла курси підвищення кваліфікації та почала навчатися вечорами, коли діти вже спали. “Мамо, ти надихаєш нас,” – сказала моя молодша дочка одного разу, коли побачила, як я роблю домашнє завдання. Поступово я почала відчувати, як у мене зароджується нова сила. Я стала впевненішою у прийнятті рішень,
навчилася радіти дрібницям та цінувати кожен момент із дітьми. Найбільшим випробуванням було знайти нову роботу. “Ми віримо в тебе, мамо,” – підтримували мене діти, коли я готувалася до співбесіди. І коли мені дзвонили з пропозицією про роботу, я зрозуміла, що впоралася. Тепер, дивлячись назад, я розумію, що відхід чоловіка став початком нового розділу мого життя. Я здобула силу, самостійність та впевненість у собі. Мої діти бачать у мені приклад для наслідування, і я пишаюся тим, що стала для них не лише матір’ю, а й натхненням. Моє життя не закінчилося, воно тільки почалося – і я рада кожному новому дню.