Ось уже майже 10 років ми з чоловіком перебуваємо у стані постійного розладу. В даний час я не можу працювати, оскільки наша дочка ще не пішла до дитячого садка, отже, я повністю залежу від зарплати чоловіка. Він добре заробляє, але через його скнарість наше життя схоже на просте існування. Щодня він видає мені малу суму грошей, якої ледве вистачає на те, щоб купити щось суттєве, не кажучи вже про домашні витрати. Нещодавно він насварив мене за те, що я витратила за місяць 4 тисячі, які, на його думку, можна було б спрямувати на виплату автокредиту. Він наполягає, що,
якщо я старанно економитиму, то ми зможемо жити безбідно, але його уявлення про економію дійшло до крайності. Він навіть планує скоротити добові ще більше, незважаючи на зростаючі ціни на продукти і наш і без того економний спосіб життя. Останні півтора року я не можу дозволити собі ні одяг, ні засоби особистої гігієни. Мій чоловік відмовляється наймати няню та й ніхто з родичів не хоче допомагати з дитиною. Я не вимагаю великих сум, але мені вистачає лише на основні продукти. Чоловік ретельно перевіряє кожну витрату, вимагаючи чеки та квитанції, і пропонує мені знайти роботу,
якщо мені потрібно більше грошей. Наші стосунки позбавлені будь-якого дозвілля чи задоволення, оскільки він став надмірно ощадливим, особливо після того, як вирішив купити машину в кредит. Останнім часом така його поведінка посилилася: їм рухає страх перед боргами. У цій ситуації я прагну повернутися на роботу не тільки для того, щоб здобути фінансову незалежність, але також щоб вирватися з цієї задушливої обстановки. Думка про розлучення тепер здається привабливішою, ніж продовження такого скупого життя.