Марія Петрівна з сумом і небажанням вимкнула світло в кабінеті і зачинила двері. Її багаторічна напарниця, Тетяна Андріївна, щойно пішла на пенсію, залишивши порожнечу у звичному порядку дня. Вони пропрацювали разом багато років, легко розуміючи один одного. Наступного дня нова медсестра Ірина з ентузіазмом зустріла Марину, посівши місце Тетяни. Марина відчула пекучу образу на зміни, але незабаром її підкорили щирість і бажання вчитися. З часом Ірина все більше захоплювалася її здібностями та характером.
Тим часом Тетяна, яка вже стала бабусею, зрідка відвідувала її, ділячись радістю від спілкування з онукою. На тлі цих змін Марина уявляла собі, як вийде на пенсію, як проводитиме час із онукою і розмірковувала про те, як називатиметься її посада. Одного разу, на подив Марини, її син Микола заявив, що хоче познайомити її зі своєю дівчиною. Марина, яка потай сподівалася, що Микола знайде собі таку ж, як Ірина, готувалася до зустрічі зі змішаними почуттями. Коли Микола прийшов, він представив свою дівчину – і це виявилася Ірина!
Марина, приголомшена і зраділа, згадувала їхню першу зустріч. Ірина та Микола розповіли, як вони познайомилися на концерті, у момент щасливого випадку. Марина зрозуміла, що ненароком зіграла свою роль у їхньому знайомстві, адже саме вона подарувала виграний нею квиток Ірині; їй той концерт був нецікавий. Коли родина збільшилася, народилася внучка Світланка – мрія Марини, – Марина з гумором відзначила силу своїх бажань. Ірина, тепер уже невістка, жартівливо визнавала позитивний вплив Марини, коли всі разом відзначали радісні повороти у своєму житті.