Віра завжди почувала себе непоказною. Навколишні часто називали її “сірою мишею”, і згодом вона прийняла цей образ для себе. Але все змінилося, коли у її житті з’явився Володимир… Той день, коли вони зустрілися, Віра пам’ятає до дрібниць. Вона йшла парком, загадково затягнутим осіннім туманом, коли раптом почула голос: “Вибачте, не підкажете, як пройти до алеї троянд?” Віра підвела очі й побачила його. Володимир стояв перед нею, посміхаючись, і на той момент їй здалося, що сонце пробило крізь туман. “А-а, так, звичайно. Прямо, потім ліворуч”,
– пробурмотіла вона, відчуваючи, як її щоки горять. Несподівано для себе вона додала: “Я можу показати, якщо хочете.” По дорозі вони розмовляли. Володимир виявився не просто перехожим, а людиною, яка вміла бачити красу в буденному. Він слухав Віру, ставив запитання і дивився на неї так, ніби вона була найцікавішою людиною на світі. “Знаєш, ти дуже цікава і гарна. Не розумію, як тебе могли назвати сірою мишею”, – сказав він, коли вони прощалися. Ці слова змусили серце Віри забитися швидше. Вперше вона відчула себе особливою.
З того дня Віра почала змінюватись. Вона стала впевненішою у собі, відкрила в собі таланти, про які раніше навіть не здогадувалася. Володимир підтримував її у всьому, допомагаючи побачити світ під новим кутом. “Ти змінив моє життя,” – зізналася вона йому одного разу, гуляючи тією ж алеєю троянд. “Ні, це ти відкрила для себе нову Віру. Я лише показав тобі дзеркало”, – посміхнувся Володимир. З того часу Віра перестала бути “сірою мишею”. Вона розкрилася як особистість, завдяки зустрічі з людиною, яка побачила в ній те, що вона не могла побачити сама. Ця історія стала початком її нового життя – повного барв, радості та самопізнання…