Микола Іванович провів інвентаризацію свого нещодавно придбаного майна на околиці села — будинка з просторим садом та напівзруйнованим сараєм. Незважаючи на необхідність ремонту, прихід весни наповнив його відчуттям можливостей та спокою. Дочка, зять та онук допомогли перевезти речі. Насамперед онук з цікавістю оглядав порожню собачу будку. Смерть дружини вибила Миколу з колії, спонукавши його покинути їхню міську квартиру. Оголошення про продаж сільського будинку здалося йому знаком, і, порадившись зі своєю дочкою Ритою, яка погодилася допомогти із садом, він вирішив переїхати.
Освоївшись у сільському житті, Микола відчув спокій, якого давно не відчував. Рита та її чоловік залишилися на кілька днів, щоб допомогти з прибиранням. Будинок, укомплектований меблями та посудом, залишеними попередніми власниками, вимагав мінімальної кількості нових покупок. Наступного дня сусіди зайшли привітати Миколу, запропонувавши допомогу та запросивши його на чай. Незважаючи на зношений стан нового будинку, місцеві жителі захоплювалися роботою його рук і навіть попросили його допомогти з власним ремонтом, що він прийняв в обмін на деякі товари замість грошей. Поява щеня, подарованого дочкою, ще більше скрасила життя Миколи.
Кожен день він закінчував бесідою зі своїм новим компаньйоном. Якось Тетяна Миколаївна, сусідка та шкільна вчителька на пенсії, звернулася до Миколи за допомогою у стрижці її газону в обмін на козяче молоко. Він погодився, і незабаром виявив, що його приваблює охайність її будинку та її кулінарні здібності. Згодом часті візити Миколи до Тетяни стали джерелом втіхи та дружнього спілкування. Одного вечора, побачивши чоловіка в будинку Тетяни, Микола відчув укол ревнощів, але пізніше дізнався, що відвідувач був рідним братом Тетяни. Зазнавши полегшення, Микола приєднався до них за вечерею. А незабаром вони з’їхалися – на превеликий подив, але й радість мешканців села.