Вірі зателефонувала її дочка Надя і стала нарікати на життєві негаразди: то в Дениса зламалася машина, то Таня переросла одяг, то Славко переплутав туфлі. Але за великим рахунком Віра вважала, що це незначні проблеми, і просто раділа, що у дочки та її сім’ї все добре. Віра згадала своє минуле, коли вона гордо розповідала батькам про своє життя з Павлом, її чоловіком, у якого, здавалося, завжди були гроші. Але любов згасла, і невдовзі Павло пішов, пообіцявши заробити та повернутися. Згодом Віра зрозуміла, що він може ніколи не повернутися.
Вона взяла своє життя у свої руки: одна виховувала Надю, вступила до університету та багато працювала. Незважаючи на труднощі, у тому числі й те, що через розлучення з Павлом вона зазнавала фінансових труднощів, Віра стала самодостатньою жінкою з гідним життям, так і не вийшовши більше заміж. Під час відвідування могил батьків Віра розмовляла з їхніми фотографіями, розповідаючи про Надю, Дениса, онуків Таню та Славка. Вона розповіла про їхні досягнення та особливості, поділилася гордістю за свою родину. Наприкінці візиту Віра заспокоїлася, відчувши, що хоч у її житті були свої труднощі, все склалося добре.