Я переїхала до Італії два роки тому з єдиною метою: матеріально підтримати двох своїх дорослих дітей, які перебувають на початковому етапі свого сімейного життя, не маючи значних коштів. Мій син зараз живе зі своїм тестем і тещею, в будинку, де він ніколи не буде справжнім главою. У той же час моя дочка та її чоловік проживають у моєму старому будинку, який потребує значного ремонту, який нам не по кишені. Маючи мізерний дохід від зятя і перебуваючи в декретній відпустці, вони ледве зводили кінці з кінцями, і я вважала, що зобов’язана допомогти їм.
Вдома, будучи розлученою та безробітною, мене ніщо не утримувало. Багато друзів робили так само, заробляючи за кордоном, щоб забезпечити житлом своїх дітей. В Італії мене зустріла подруга, яка успішно придбала нерухомість та збудувала будинок. Надихнувшись її успіхом, я теж вирушила у цю подорож. Але життя зробило сюрприз. У 50 років я зустріла Роберто, чоловіка значно старшого за мене, але такого ж енергійного, як і я. Незважаючи на різницю у віці, між нами виник глибокий зв’язок. Він, розлучений, але підтримуючий дружні стосунки зі своєю колишньою, живе безбідно, маючи заощадження та пенсію, і хоче, щоб я приєдналася до нього в неквапливому житті, пропонуючи шлюб та подорожі.
Я розриваюся між цією несподіваною любов’ю та своїми зобов’язаннями перед дітьми. Як я можу виправдатися перед ними, що їхня мати на даному етапі віддала перевагу особистому щастю їхнім потребам? Роберто не розуміє масштабів жертовності матері, уявляючи собі життя в подорожах, про яке я ніколи не знала, коли я виконую обіцянку, дану своїм дітям. Тепер я перебуваю на роздоріжжі і шукаю поради, як вчинити далі. Як знайти баланс між боргом перед дітьми та тяжінням до нового кохання, яке обіцяє таке життя, про яке я і мріяти не могла?