Оля сиділа зі своєю подругою Катею у своєму улюбленому кафе. Вона оплакувала своє недавнє розлучення та дрібні вимоги колишнього чоловіка до предметів домашнього вжитку. Катя нагадала Олі про те, як вона ідеалізувала його, нехтуючи його недоліками. Оля ж тепер висловлювала невпевненість у своїх почуттях щодо нього. Раптом поряд з Олею сів незнайомий чоловік і обійняв її. Вражена, Оля відсахнулася. Чоловік вибачився за свою помилку та відійшов до іншого столика. -Чому незнайомі люди так сміливо підходять до мене? – Здивовано запитала Оля. Сміх за сусіднім столиком привернув їхню увагу.
Молодий чоловік пояснив, що вони помітили, як великий павук повз уверх по сукні Олі. Незнайомець обережно прибрав павука, але Оля неправильно витлумачила його наміри. Почуваючись ніяково, Оля підійшла до чоловіка, щоб висловити свою подяку. Його звали Микола. Їхня розмова протікала невимушено, і зрештою Микола запросив Олю на художню виставку наступного дня. Наступного дня Микола та Оля насолоджувалися чудовою виставкою. На подив Олі, Микола зізнався, що деякі з цих робіт були написані ним самим. Тепер їх зближували спільні інтереси та взаємна повага.
Відносини невдовзі розцвіли. Вони познайомилися із сім’ями один одного. На Олю справили враження турботливість і ввічливість Миколи. Навіть її мама відкрито схвалювала Миколу як потенційного чоловіка. Того ж вечора Микола запропонував їм пожити разом, випробувати побут перед шлюбом. Він розсудив, що вони краще проживатимуть у його квартирі, дозволяючи майбутній тещі отримувати фінансову вигоду з успадкованого майна Олі. Оля була приголомшена далекоглядністю Миколи, і захоплювалася його життєвим досвідом та мудрістю. Їхня “перевірка на сумісність” пройшла успішно, що в результаті привело до весілля. На Олі була брошка у вигляді павука – на згадку про щасливу подію, яка звела їх разом.