Катерина була по вуха закохана у Кирила. Той обіцяв їй, що скоро вони одружаться і заживуть казковим життям. Але як тільки Катя завагітніла, Кирило зник.Катерина дивилася на свого новонародженого сина, Максима, і розуміла, що вони обоє залишилися самі. Незважаючи на блиск в очах малюка, у її душі було похмуро і порожньо.”Катю, це твій вибір, і тобі слід відповідати за свої вчинки. Знайди собі квартиру”, – казав їй батько з суворим обличчям.”Але тато, ти ж казав, що допоможеш мені!” – Заперечувала Катерина. “Ми допоможемо тобі спочатку, але ж ти не думала, що ми будемо вічно поруч? Ми не молоді,” – м’яко вставила мама.
У було Каті мало друзів, на яких вона могла покладатися, тому вона почувала себе дуже самотньою. Якось, коли Катерина гуляла з Максимом у парку, до неї підійшла жінка середнього віку з добрим поглядом. “Такий миий малюк,” – усміхнулася вона, вказуючи на Максима. “Дякую,” – відгукнулася Катя. “Мене звуть Людмила. Я помітила, що ви тут часто гуляєте одні. Все гаразд?” Катерина розповіла Людмилі свою історію. Виявилося, що Людмила — власниця невеликого будинку поряд із парком, і вона запропонувала Катерині зняти кімнату за дуже помірною ціною. “Ти молода мама, і я знаю, як це важко”, – сказала Людмила. “Нехай це буде твоїм новим стартом.”
Завдяки допомозі Людмили, Катерина швидко знайшла роботу у дитячому садку, де її синові надали місце. Вона почала зустрічатися із колегою по роботі, і через деякий час вони створили родину. І ось одного разу Кирило повернувся. “Катю, я жалкую… Я був дурний і злякався.” “Ти спізнився, Кириле,” – відповіла вона з упевненістю в голосі. – “Ми з Максимом вже знайшли собі нову родину.” Життя поставило Катю перед складним вибором, але, незважаючи на всі труднощі, вона змогла знайти своє щастя.