На тьмяно освітленій кухні Олена Іванівна дивилася у вікно. Електрику відключили через неоплачені рахунки, в холодильнику було порожньо, і вона сумувала, дивлячись на відключений телевізор, щоб розвіяти вечірню нудьгу. Її скромній пенсії вистачало б, та майже всю її забирала дочка Ліда. Олена сподівалася, що Ліда підтримуватиме її у старості, тим більше що в молодості мати ставила її потреби у пріоритет . Невдачі Ліди у навчанні не помічалися з поваги до Олени, шановного працівника школи. Однак після школи Ліда зв’язалася не з тими, з ким слід, і її походи в гості до мами ставали виключно заради грошей.
Якось Ліда та її «наречений» натякнули на переїзд до Олени, чого та не чекала. Коли Ліда пішла, взявши звичну частку грошей у мами, Олена занепокоїлася про те, що їй не буде чим харчуватися, адже старі заготівлі вже закінчувалися. Наступного дня, коли Олена відчула слабкість під час походу за продуктами, їй допоміг Микола, колишній студент. Розуміючи її труднощі, Микола купив продукти та наполягав на тому, щоб допомагати їй регулярно.
Пропозиція Миколи була простою: Олена повинна переїхати до нього та його дружини, адже у них нещодавно не стало бабусі, і вони дуже сумували за її теплом та турботою. Микола, дізнавшись історію Олени, запропонував їй залишити свою квартиру Ліді, щоб позбутися постійних нервувань. Олена спочатку не хотіла, але згодом вирішила, що це правильний вибір. Ліда зраділа і назавжди забула про маму, і незабаром Олена та Микола, зануривши всі її речі в машину, їхали назустріч новому життю. Не знаючи, що чекає попереду, Олена не втрачала надії, довіряючи Миколі та своїм мріям про краще майбутнє.