У свої 54 роки мені зненацька довелося виїхати до Італії на заробітки. Багато в чому це сталося через скарги моєї молодшої доньки Тетяни на те, що я забезпечила житлом її старшу сестру Вікторію, але залишила її ні з чим. Вікторії було 30 років, а Тетяні – 27: обидві заміжні, у кожної по двоє дітей. У той час, як у нас з Вікторією був міцний зв’язок, з Тетяною ми часто конфліктували. З того часу, як я овдовіла, коли вони були ще дітьми,
я невпинно працювала, щоб забезпечити їм гарне життя. Було не ідеально, але ми впоралися. Після смерті моєї матері я успадкувала квартиру в центрі міста, в яку переїхала Вікторія, оскільки вже була заміжня. Це розлютило Тетяну , адже вона вважала, що я мала розділити спадщину між ними. Я запевнила її, що моя двокімнатна квартира з часом перейде до неї і навіть запросила її переїхати до мене. Але вона хотіла негайно придбати окреме житло.
Її рішення полягало в тому, щоб я продала свою квартиру і купила дві поменше, що було нездійсненно без додаткових коштів. Саме Тетяна влаштувала мене на роботу до Італії. Неохоче, я все ж таки поїхала, дозволивши Тетяні та її родині жити в моїй квартирі. Після чотирьох важких років я накопичила достатньо грошей, щоб купити квартиру. Однак, подумавши, я вирішила придбати її для себе,
тому що вже подарувала дочкам житло. Вікторія, продавши успадковану квартиру, разом із чоловіком будувала будинок. Вони були впевнені в собі та вдячні мені за все. Тетяна, однак, хотіла переїхати в мою нову, світлішу квартиру. Я відмовилася, що, природно, спричинило розкол між нами. Мені було дуже боляче, що мої жертви здавались їй марними. Я прагнула примирення, але була надто вражена, щоб простягнути їй руку допомоги.