Життя може готувати сюрпризи, до яких ти не завжди готовий. Коли у моєї мами почалися проблеми зі здоров’ям, я вирішила: покинула свою роботу у великому місті і переїхала до неї до села. Я завжди вважала, що сім’я має бути на першому місці.Перші місяці були складними: звикання до нового середовища, відсутність міської метушні та, звичайно, догляд за мамою. Але я не шкодувала про своє рішення. Я лише сподівалася, що мати оцінить мою жертву.Однак згодом я помітила, що мама сприймає мої турботи як належне. Вона рідко висловлювала подяку, а іноді навіть здавалася роздратованою.Якось, сидячи біля каміна, я не витримала:”Мамо, іноді мені здається, що ти не цінуєш всього, що я роблю для тебе.”Вона здивовано подивилася на мене.”Дочко, я народила і виростила тебе. Ти думаєш, що догляд за мною в мої роки – це щось особливе? Це твій обов’язок.”
Я була приголомшена.”Мамо, я кинула все заради тебе. Моя робота, друзі, моє життя у місті…”Мама зітхнула:”Я розумію твої жертви, але я не просила тебе робити це. Для мене природно, що дочка дбає про свою матір. У нашому селі так прийнято.”Я зрозуміла, що ми маємо різне бачення ситуації. Для мами це була норма, традиція, якою слідували багато поколінь. Для мене ж кардинальна зміна в житті.”Мамо,” – почала я, “мені потрібно, щоб ти бачила і цінувала мої зусилля. Не тому, що я чекаю на похвалу, а тому, що я хочу відчувати, що ми разом проходимо цей період.”Мама посміхнулася:”Ти маєш рацію. Вибач мені. Я дійсно ціную все, що ти для мене робиш.” Ця розмова допомогла нам зрозуміти одна одну краще. Ми стали ближчими і з кожним днем зміцнювали наші стосунки. Тоді я зрозуміла: головне — говорити відкрито та щиро про свої почуття. Тільки так можна порозумітися з близькими.