Я не знаю, в чому справа: чи то везіння, чи моя професія програміста. Але за іронією долі я часто знаходжу втрачені телефони. Щонайменше раз на рік. Чесно кажучи, я досі не можу зрозуміти, як можна втратити апарат, у якому все твоє життя? Кілька днів тому я повертався з супермаркету, коли побачив поряд зі стежкою телефон. ”Знову?” – подумав я. Так як зараз майже у всіх людей стоїть пароль або відбиток пальця, доводиться забирати телефон додому і чекати, поки хтось на нього зателефонує, і вже згодом домовлятися про зустріч. Але цього, на подив, цього разу такого не сталося. Не замислюючись, я протер екран і одразу розблокував його. Жодних пропущених дзвінків не було, отже, власник ще не зрозумів, що втратив телефон.
Я почав гортати контакти: думав, кому подзвонити. Зазвичай я шукаю контакти “дружина”, “син”, “мама, тато”. Але жодного з наведених у цьому телефоні не було. Моєму подиву не було межі. Довелося лізти в соціальні мережі та читати повідомлення. Відкрив перший рядок і побачив листування з дівчиною. Мені стало соромно: один мат-перемат на адресу дівчини. Я просто лютував: не розумію, як так можна з людьми так спілкуватися. Подумав: ну, поверну я йому телефон, а зрештою він мені навіть «дякую» не скаже. Ненавиджу таких людей.
А може, його доля якраз покарала таким способом? І навіщо мені заважати? З цими думками я повернувся до парку і залишив телефон на лавці поруч із місцем, де його знайшов. Найголовніше у цьому житті – бути людиною. А ця ”тварина”, чий телефон я тримав у руках, навряд чи заслуговує на щось хороше в цьому житті. Будьте добрими і співчутливими, і тоді інші до вас будуть ставитися так само.