Прокинувшись, Ігор помітив, що в хаті холодно, мама ще лежить у ліжку, а молодша сестра Оля плаче. Погодувавши її холодною кашею, він замислився над тим, як і чому мама продовжує спати. Тільки він ліг поряд з Олею, як пролунав стукіт. Це була тітка Катерина, стривожена незапаленою грубкою в таку пізню годину. Увійшовши до будинку, Катерина тільки й кричала: – Марійко! Марі-і-йко! Затягнувши дітей до себе, вона відкрила дочці Уляні правду про стан матері дітей. За кілька днів Ігор побачив свою неживу матір, поряд з якою були гори квітів. Незабаром приїхав батько… його теж, звісно, охопило горе.
Тітка Катерина вмовляла його повернутися до своїх обов’язків, ненадовго пересунувши роботу на другий план. Дні змінювалися тижнями, приїхала тітка Зоя – людина, яка вперше назвала дітей сиротами. З її появою почала зростати напруженість у будинку. Батько Ігорка та Олечки працював днями безперервно, намагаючись забезпечити дітей лише найкращим і заодно втопити своє горе в роботі, поки Зоя «займалася» дітьми.
Одного дня раптове бажання Ігорка втекти і знайти бабусю припинила Улянка, дочка Катерини. Вона втрутилася у справи сім’ї та розповіла батькові сімейства про становище сім’ї та про погане поводження його сестри з племінниками. Через 2 роки після цього Ульянка, на радість дітей, стала їхньою мачухою. Слово «мама» знову набуло сенсу для дітей. Незабаром після весілля Уляна народила ще дітей, і життя їхньої родини заграло новими фарбами.