Десятиліття мого сина ми відзначали у колі близьких родичів. Він мріяв про новий велосипед вартістю 12 тисяч гривень. Мої багаті свекри знали про це бажання. Незважаючи на те, що вони мали кошти, адже вони накопичили статки після того, як мій тесть 15 років прожив в Америці і після повернення відкрив свій бізнес, вони дали йому на велосипед всього 100 доларів. Вони пояснили це тим, що це третина від загальної суми, і натякнули, що якщо всі бабусі та дідусі внесуть порівну, це покриє вартість велосипеда.
Мій син був пригнічений, сподіваючись, що велосипед дістанеться йому в його особливий день. Мої батьки, які живуть на скромні доходи, і так уже підкосили свій бюджет, подарувавши тисячу гривень – значну для них суму. Я відчула образу на свекрів. Вони обнадіяли нашого сина, а потім переклали всю відповідальність на нас та моїх батьків, які мали компенсувати різницю. Враховуючи матеріальне становище свекрів і той факт,
що у них тільки один син і один онук від нього, мені здалося бездушним з їхнього боку не зробити більшого внеску у виконання бажання єдиного онука. Тепер ми опинилися у скрутному становищі. Ні ми, ні мої батьки не можемо дозволити собі внести суму, що залишилася за велосипед. Чесно кажучи, краще б свекри взагалі нічого не дарували, аніж створювали таку незручну ситуацію та виставляли нас поганими в очах сина.