Віра завжди була працьовитою матір’ю, яка ростила двох своїх синів, Михайла та Андрія, поодинці після того, як її чоловік покинув їх, коли народився молодший. Андрій був ”особливим”.Незважаючи на труднощі, Вірі вдавалося утримувати свою сім’ю, працюючи прибиральницею та приймаючи замовлення на шиття вдома. Подруга подарувала їй швейну машинку, яка допомагала їй впоратися із замовленнями.
Михайло, старший син, був виключно талановитий у математиці та шахах і рано почав заробляти, щоб прогодувати себе та свою родину.Андрій, з іншого боку, був милою і життєрадісною дитиною, але не особливо розумною. Він часто втрачав речі або укладав наївні “угоди”, наприклад, змінював новий ліхтарик на порожню коробку, що змушувало Віру засмучуватися, будучи не в змозі повірити в таку довірливість.
Незважаючи на труднощі, Віра пишалася своїми синами, які були її надією, підтримкою та втіхою. Вона також пристрасно хотіла знайти супутника життя і не сумувати вічно за своїм колишнім чоловіком.Зрештою, вона зустріла чоловіка, який, незважаючи на те, що спочатку здавався нічим не примітним, виявився в результаті добросердечним і розумним. Він почав дарувати їй подарунки і, зрештою, запросив її на побачення.
Того вечора Віра зрозуміла, що її туфлі зношені та не підходять для побачення. Вона заплакала, що спонукало її синів поцікавитись її станом.Михайло дав практичну пораду, де можна швидко полагодити взуття, а Андрій дуже здивував її, подарувавши коробку з грошима, які він зібрав для неї якраз на покупку нового взуття. Віра була зворушена вчинками своїх синів і зрозуміла, що для розуміння найважливіших речей у житті потрібний не великий розум, а добре серце.