Лідія Федорівна була вчителем у школі та завжди звертала увагу на поведінку своїх учнів. Якось, перевіряючи зошити, вона побачила у зошиті Діми любовну записку. Лідія вирішила, що треба поговорити з хлопчиком та попросила його залишитися після уроків. “Дімо, мені треба з тобою поговорити. Можеш залишитися після уроків?” “Так звичайно.” Після уроків Діма підійшов до вчителя. “Ви хотіли зі мною поговорити?”
Лідія Федорівна набралася сміливості і сказала: “Так, Дімо. Я знайшла у твоєму зошиті любовну записку. Це серйозно? Я хочу поговорити з тобою про це.” Діма почервонів і опустив очі. “Я… я не хотів, щоб ви це знайшли.” “Я розумію, Дімо. Але я хочу, щоб ти розумів, що це не жарти. Кохання – це важливе почуття, і ти повинен ставитись до нього з повагою.”
“Я розумію.” “Ти справді розумієш, що це означає?” Діма кивнув головою. “Добре. Я хочу, щоб ти подумав про це. Якщо ти дійсно відчуваєш щось до цієї людини, ти маєш бути чесним і відкритим. Не бійся висловити свої почуття.” “Дякую, Лідія Федорівно. Я подумаю про це.” Лідія Федорівна посміхнулася. “Добре, Дімо. Якщо тобі потрібна допомога або ти хочеш поговорити, я завжди тут.”
Діма посміхнувся і подякував вчителю. “Дякую, Лідія Федорівна. Це дійсно важливо для мене”. “Нема за що, Діма. Я завжди рада допомогти.” Діма вийшов із класу, почуваючи себе набагато краще. Він був вдячний Лідії Федорівні за її підтримку та розуміння. Він знав, що тепер йому треба подумати про свої почуття і бути чесним із собою та з тим, кого він любить.