Ми з моєю сестрою Дариною завжди були протилежностями. Поки я була зосереджена на навчанні, вона спілкувалася та влаштовувала вечірки. З юних років я просила своїх батьків гроші замість дорогих подарунків. На ці гроші я зібрала свій перший комп’ютер задовго до того, як він з’явився у будь-кого ще. Дарина, з іншого боку, шукала наймодніші сукні та косметику. Пізніше я здобула вищу освіту, домагаючись стипендій, коли вона працювала і відкладала гроші. Я прагнула незалежності і почала відкладати гроші на власне житло. Дарина, душа вечірки, часто говорила: “Коли ти почнеш жити?”
Усі дражнили мене за мою ощадливість. Але мої жертви окупилися, коли я закінчила інститут найкращою у своїй групі та отримала добре оплачувану роботу. А Дарина швидко освоїлася у сімейному житті. Коли фінансові труднощі обрушилися на її зростаючу родину, вона звернулася до мене за позикою. Довірливо я позичала їй значні суми, але вона так і не повернула їх. Я майже накопичила достатньо грошей на квартиру своєї мрії, коли почалися жахливі події в нашій країні.
Дарина, зневірившись, благала дати їй грошей, щоб втекти до Ірландії, обіцяючи розплатитися за рахунок майбутньої спадщини. Я неохоче погодилася, а як заставу отримала спадок — двокімнатну квартиру. Через рік вона так і не повернула мені борг . Уникаючи моїх дзвінків та прохань, вона не залишила мені вибору. Я законно претендувала на обіцяну нею квартиру. Коли я продала її, наша сім’я засудила мене, сказавши, що я їх зрадила. Але все, що я відчувала – це біль від їхньої зневаги та байдужості до моїх жертв. Тепер, без сімейних зв’язків, я запитую себе, чи варто мені взагалі намагатися відновити зв’язок.