Ольга з почуттям подиву вкладала речі Олега у валізу. Коли Олег спробував допомогти, вона відштовхнула його убік та взяла ініціативу до своїх рук. Цей жест одночасно збентежив і потішив Олега. Вони були одружені 25 років, і тепер він їхав у пошуках іншого життя. Олегу, якому не виповнилося і 50, здавалося, що життя вислизає. Він жадав нових вражень, відмінних від рутинних дискусій щодо ремонту теплиці чи допомоги своїм дітям. Він жадав гострих відчуттів юності, різних кухонь та молодіжних посиденьок, і все це, як йому здавалося, він бачив у своїй колезі Ірі.
Поки Олег освоювався в цій новій ролі, Ольга вдавалася до спогадів про життя, яке вони побудували разом. У кожному куточку їхнього будинку відчувалася рука Олега. Якось, охоплена емоціями, вона заплакала. Дочка простягла руку допомоги, відчувши біль своєї матері, але вони уникали обговорювати Олега. Одного дня Ольга застала Олега на ганку: він лагодив табурет. Їхня розмова була невимушеною, але напруга була відчутною. Олег зізнався, що насправді він не закохався в Іру, а втік від неминучості старіння. Він зрозумів, що це нове юнацьке життя не було його власним, і йому дуже не вистачало життя з Ольгою.
Він не був упевнений, чи хоче повертатися, але знав, що зробив помилку. Наступного ранку Ольга спостерігала, як Олег ніжно доглядає яблуні, які він колись посадив. Вона підійшла до нього і тихо запропонувала каву. Цілий день вони працювали пліч-о-пліч, заготовляючи продукти на зиму. Прийшов їхній син, помітив зміну, але нічого не сказав. Того вечора Олег тихо вибачився у Ольги, і вона мовчки поклала голову йому на плече, розуміючи глибину його жалю.