38-річну Надю було вигнано з дому вісім років тому своєю матір’ю, коли вона завагітніла. Її мати, Ганна, яка не відрізнялася любов’ю до дітей, навіть звеліла Наді позбутися плоду або здати новонародженого до дитячого будинку. Незважаючи на те, що Ганна виконувала свої материнські обов’язки, Надя відчувала нестачу кохання та тепла протягом усього свого життя. Після закінчення школи Надя переїхала до іншого міста для здобуття вищої освіти,
бажаючи уникнути холодності матері та розібратися в собі. З відходом батька з життя Надя обірвала всі стосунки з матір’ю. Однак її стосунки з Павлом, її хлопцем, розквітали, хоча він не бажав одружуватися і створювати сім’ю. Коли Надя виявила, що вагітна, всупереч їхній домовленості та медичного діагнозу про неможливість Наді мати дітей, Павло пішов від неї. Зневірившись, Надя повернулася до матері, але отримала відмову на порозі. Незважаючи на всі труднощі на її шляху, за допомогою друзів, колег та підтримуючого начальника, що було дуже важливо в такому становищі, Надя зуміла створити гарне життя для себе та своєї дитини.
Нещодавно 74-річна мати Наді, яка має проблеми зі здоров’ям, звернулася до неї за допомогою, але Надя, все ще скривджена тим, що її відкинули багато років тому, не наважилася надати допомогу. Ганна накинулася на дочку, попередивши, що і її діти колись ставитимуться до неї так само, як вона до матері. У цій ситуації постає питання про те, наскільки справедлива принципова позиція Наді щодо матері. Може, сімейні зобов’язання мають превалювати над минулими образами?