Нещодавно я почала працювати психологом у школі і по роботі почала спілкуватися з різними дітьми. Одна дитина, одинадцятирічна Настя, привернула мою увагу своєю щирістю, відповідальністю та чесністю. Покопавшись у її біографії, я з’ясувала, що вона живе з мамою та молодшим братом, Микитою. Батько покинув їх п’ять років тому, коли мати була вагітна Микитою. З того часу мати Насті звикла до алкоголю.
Дівчинка розповіла, що вона часто відсутня або не приходить до тями по кілька днів, ледве забезпечуючи дітей мінімумом. Дивно, але Настя не зла і не агресивна дівчинка, на відміну багатьох дітей з таких сімей. Вона душевна та вихована, про її становище говорять лише поношений одяг та сумні очі. Настя, незважаючи на свої одинадцять років, бере на себе всі обов’язки по дому. Вона доглядає Микиту, займається домашніми справами, навчається в школі. Вона залишається дитиною, але вже взяла на себе роль дорослого. Я часто приходжу до Насті, приношу їжу чи іграшки.
Вона завжди запрошує мене скуштувати страви власного приготування, які справді смачні. Вона не перестає висловлювати свої побоювання з приводу відправки до інтернату, воліючи ховатись при появі соціальних служб, бо дуже любить свою маму, незважаючи на всі її недоліки. Стійкість і доброта Насті за таких важких умов підтверджують мою впевненість у тому, що не все залежить від виховання. Вона зберігає людяність та любов, передаючи ці риси своєму братові. Я щиро сподіваюся, що життя виявить доброту до цих дітей, убезпечивши їх від суворої реальності.