П’ятнадцять років я пропрацював особистим секретарем Ігоря Миколайовича і знав його сімейні тонкощі більше, ніж того хотів. Особливо мені подобалася його дружина, Валентина, проста жінка, яка вміє готувати і любляча екзотичні квіти, які я дарував їй при кожній зустрічі. Все змінилося, коли до нас прийшла Наталя, молода, недосвідчена, але приваблива жінка. Ігор відразу ж узяв її на роботу і доручив мені посилати їй на дні народження помаранчеві троянди від його імені.
Через рік він зізнався Валентині у своїй зраді і одружився з Наталкою, від якої в нього незабаром народилася дочка. Після переїзду Наталії поведінка Ігоря погіршилася , він став знаходити недоліки у всьому, в тому числі й у моїй роботі. На фоні цієї метушні насувався день народження Валентини, і Ігор не став її навіть вітати. Щоб якось компенсувати ситуацію, я вирішив купити їй найкращий найдорожчий букет, який тільки зміг знайти.
Коли я приїхав на її стару квартиру, там було безлюдно. Поїздка на дачу, де була її заповітна оранжерея, дала той самий результат – нікого, тільки висока трава всюди і безлюдні вікна. У паніці я повідомив Ігорю про таємниче зникнення його колишньої дружини. У тиші я пошукав Валентину в Інтернеті і виявив, що вона відпочиває в Іспанії з іншим чоловіком, що назвався сеньйором Гарсіа.
Я від душі посміявся з цієї ситуації. Адже правильно зробила! Тепер Ігор позивається до Наталії через їхню квартиру, їхнє щастя після шлюбу зникло. Валентина ж, зважаючи на все, цвіте і процвітає, вирощуючи екзотичні квіти біля свого будиночка біля моря. І хоча їй, швидше за все, байдуже, я продовжую посилати їй квіти на кожен день народження. Яким би поганим її чоловік не виявився, я не можу забути найсмачніші страви Валентини та її тепле ставлення до мене. Вона стала мені, як тітка.