За сорок років роботи акушеркою я побачила всяке, у тому числі й відмову матерів від новонароджених дітей.Найнезабутніший випадок – з 1990 року: Дарина, вагітна жінка з хворою дитиною, відкинута батьками і покинута іноземним батьком її дитини, Мандером.Незважаючи на рекомендації лікарів не народжувати через ризик для здоров’я, Дарина була непохитна; вона хотіла народжувати, але збиралася відмовитись від малюка.Дарина народила слабкого, але гарного хлопчика. Вона сумнівалася, чи зможе впоратися із сином.
Внутрішній голос підказував мені, що треба переконати її зберегти ту іскорку щастя, якою стала б її дитина, відмовити її від відмови.— Діти зі слабким здоров’ям часто дивують своїм потенціалом, — переконувала я.На щастя, Дарина залишила дитину, назвала її Марком, і за тиждень їх виписали.Я втратила зв’язок з ними, але часто цікавилася ними у спільних знайомих.Через п’ять років я дізналася від старого знайомого, що Дарина чудово живе у столиці та отримує фінансову підтримку від Мандера.
Через роки моя онука познайомила мене зі своїм нареченим, Марком, який був напрочуд схожий на новонародженого, якого я допомагала народжувати кілька десятиліть тому.Марк розповів історію свого життя, повідомивши, що його біологічний батько – африканець, а маму звуть Дарина, і вона є філологом.На весіллі Дарина, що сяяла від щастя як ніколи раніше, згадала, що саме я вмовила її залишити Марка.Незважаючи на перші труднощі, ця історія знайшла свій щасливий кінець завдяки підтримці батьків та Мандера, а також любові другого чоловіка Дарини до Марка. Сьогодні наші сім’ї з нетерпінням чекають на появу моєї правнучки. Рішення Дарини, мій невеликий поштовх і стійкість хворого новонародженого зіткали незвичайну історію кохання та радості.