Якось Віра пішла з дому глибокої ночі з валізою в руці. Дорогою на станцію її перехопила Галина, старенька з їхнього маленького села. Місцеві жителі знали Галину як ”бабу Галю” – літню вдову, яка жила одна в старому будинку. Незважаючи на важкі обставини, Галина зберегла свою добру натуру, працюючи прибиральницею у школі та підтримуючи стосунки з місцевими дітьми та їхніми родинами. Коли Галина побачила Віру, що плакала, вона, не роздумуючи, запросила її до себе . Віра планувала залишити село, рятуючись від примусового шлюбу з незнайомцем, влаштованого його мачухою та батьком.
Вона запакувала стару валізу, збираючись переїхати до міста, де, як вона сподівалася, зможе знайти роботу прибиральницею. Проте Галина запропонувала їй інше рішення. Бабуся нагодувала Віру, запропонувавши їй продукти, які вона бачила лише на свята, а потім попросила Віру залишитися з нею на деякий час. Віра погодилася, міцно заснувши у тихому будинку Галини, що різко контрастує з її власним галасливим місцем проживання. Вранці Галина ненадовго пішла, щоби повернутися з новинами. Вона поговорила з сільською владою та домовилася про те, щоб Віру відвезли до міста, щоб вона там навчалася та працювала на швейній фабриці. Там їй нададуть гуртожиток та стипендію. Віра погодилася, вдячна за таку неймовірну нагоду.
Віра провела рік, працюючи на фабриці, живучи комфортно і вільно від гнітючого впливу батька та мачухи. Вона навіть зуміла відплатити Галині за доброту, відвідуючи її на святах із подарунками. Коли батько помер, Віра не відчула смутку, лише полегшення. Незабаром вона вийшла заміж і народила дітей, завжди знаходячи час відвідати Галину, яку вважала вже своєю рідною матір’ю. Галина, незважаючи на смуток, знаходила втіху у Вірі та її родині. Вона заповнила дірку, залишену втратою її власної родини, давши їй відчуття мети та радості. Галина провела свої останні роки в оточенні кохання та тепла сім’ї Віри, будучи впевненою, що своєю добротою вона зробила велику справу.