Коли мені виповнилося 60, я влаштувала грандіозний бенкет, запросивши всіх своїх рідних та близьких. Ніч була сповнена танців, випивки та радості.Моя невістка Оленька сиділа поряд зі мною. Коли вона втратила свій телефон, я вирішила зателефонувати на нього і була моментально приголомшена звуком – скрегочучою мелодією, яка звучала так, ніби до ресторану забігла корова.
Діставши телефон із-під столу, я подивилася на екран. Там була моя фотографія, а поруч напис : “Корова Клара”…Я завжди намагалася зблизитися з Оленькою, незважаючи на наші розбіжності, навіть подарувала їй золоту каблучку, а потім і квартиру. Але тепер мої зусилля здавались марними.
Я розповіла синові про те, що побачила, але він сприйняв все як жарт і пожурив мене за те, що я зазирнула у телефон Олі. Цей інцидент зіпсував мені настрій. Я пішла в туалет поплакати, розмірковуючи, чи цінувала мене моя сім’я насправді.Моя сестра Марта, помітивши мій настрій, зі співчуттям вислухала мою історію і порадила мені серйозно поговорити з сином. Сон вислизав від мене тієї ночі, коли я думала про Олю і мого сина.
Я почувала себе глибоко скривдженою, особливо своїм сином.Наступного ранку я зустрілася з ними віч-на-віч і попросила їх покинути подаровану мною квартиру протягом тижня. Це було суворе рішення, але я не жартувала.Через два дні я отримала ключі від квартири, і я повернула собі свій простір.Багато моїх родичів критикували мене за мої дії. І тільки Марта підтримала мене, сказавши:-Ти вчинив правильно. Тепер вони зрозуміють, що жартам є межа.