Коли Матвій запросив мене на побачення, я знала, що він батько-одинак. Ми зустрічалися сім місяців, і я полюбила його дочку, Аліну, мати якої пішла, коли їй було чотири роки, але, як і раніше, відвідувала її у вихідні. Зрештою, Матвій зробив мені заповітну пропозицію, і я погодилася. Перед весіллям ми з Матвієм домовилися, що я не втручатимуся у виховання Аліни, бо в неї вже є мати. Я була задоволена і тим, що допомагала їй із домашнім завданням, проводила час із нею і купувала їй дрібнички.
Спочатку все було чудово; ми насолоджувалися частими сімейними прогулянками та зборами. Проте напруга виникла, коли Матвій почав критикувати мене за поведінку Аліни. Якось увечері Аліна у неввічливій формі відмовилася від приготовленої мною вечері. Я сподівалася, що Матвій відповість на цю зухвалість, але, на мій подив, він вибухнув на мене, кажучи про те, що я зобов’язана навчити її манерам.
Після цього інциденту наші стосунки зіпсувалися. Ми постійно сварилися, і Матвій постійно звинувачував мене у поганій поведінці Аліни. Кохання та розуміння, які колись процвітали між нами, пішли на спад. Я розриваюся. Аліна має біологічну матір, то чому її батько тисне на мене, щоб я взяла на себе відповідальність за її виховання? Я люблю свого чоловіка, але його ставлення стає нестерпним. Я не хочу розлучення, але й надалі так продовжуватися не може.