Галина Сергіївна була на взводі – це був день закінчення навчального року її дочки Марійки, а також день, коли вони з дядьком Ігорем планували оголосити про свої заручини. Дядько Ігор був другом сім’ї і допомагав їм у різних справах після смерті чоловіка Галини. Марійка, якій було 13 років, любила його, але не помічала роману, який розквіт між її матір’ю та ним. Подруга Галини, Ліда, запевнила її, що все буде гаразд, бо Марійка знала дядька Ігоря з дитинства. Отже, вони приготували святкову вечерю з тортом, куркою, салатами та гарно накрили на стіл, прикрасивши його букетом бузку.
Коли всі зібралися, дядько Ігор із чепурним виглядом подарував Марійці планшет. За столом всі раділи та сміялися, доки дядько Ігор не почав говорити. Піднявши келих із шампанським, він висловив свою любов до Галини і запропонував їй вийти за нього заміж. Раптом у кімнаті стало тихо. Вираз обличчя Марійки змінився; вона звинуватила їх у зраді, оскільки Ігор був другом її батька. Вона втекла до своєї кімнати і відмовилася говорити. Галина, що розривається між своєю любов’ю до Ігоря та реакцією доньки, сказала Ігореві, що їхнім планам не судилося справдитися, і з сумом попрощалася з ним.
Пізніше Марійка виявила, що її мати плаче ночами, і усвідомила, який біль вона завдавала їй. Після розмови з тіткою Лідою Марійка вирішила таємно влаштувати зустріч Галини та Ігоря. Увечері, запланованому для походу в кіно, Марійка сказала мамі, що її запросили на вечірку до подруги, і вона не піде з нею. Поки Галина стояла біля кінотеатру, збентежена заявою доньки, Ігор підійшов до неї з лукавою усмішкою. Його туди повела Марійка. Любов і розуміння матері та дочки об’єднали два люблячих серця, і вони з радістю почали планувати своє довгоочікуване просте весілля в оточенні сім’ї та близьких друзів.