Моя довіра до моїх родичів була непохитною, але нещодавні події зруйнували цю сліпу віру в них. Моя дочка зателефонувала мені до Італії, і в її голосі лунала тривога. Вона розповіла, що наш сімейний будинок тепер зареєстровано на ім’я її тітки. Моя сестра Леся маніпулювала моєю хворою матір’ю, щоб та передала їй майно. Слова Лесі моїй мамі були: «Тобі потрібен догляд, а Люба в Італії займається чужими людьми замість власної хворої матері». Дійсно, вже десять років я працюю в Італії. Коли я поїхала, моя мати була ще дієздатною і наглядала за моїми дітьми,
Христинкою та Назаром, яким було відповідно 15 та 13 років. Леся, яка давно вийшла заміж, лаяла мою матір за те, що вона нічого їй, мовляв, не давала, а мені дістався наш рідний будинок. Бажаючи забезпечити своїх дітей, я приєдналася до жінок Італії. За десять років мені вдалося купити квартиру Христинці, яка два роки тому вийшла заміж, і надсилати матері гроші на утримання нашого будинку.
Я плекала мрії повернутися, щоб жити в цьому будинку зі своєю матір’ю, і прагнула заробити трохи більше, щоб підтримати мого сина, Назара, який має проблеми зі здоров’ям, через які йому важко багато чого робити самому. Дочка розповідала, як швидко Леся реалізувала свій задум, залишивши нашу бабусю здивованою. Майно тепер юридично належить Лесі.
Нещодавно овдовівши, Леся не пропустила можливість повернутися додому. Вона скористалася вразливістю моєї матері і складала байки, на які моя мати купилася. Зараз, у 55 років, повертатися додому для мене недоцільно. Я маю залишитися в Італії, щоб накопичити кошти на власну квартиру. Щодо Лесі, то я залишаю цей інцидент на її совісті. У моєму серці немає гніву, лише глибоке розчарування.