Відколи моя дружина повернулася з декрету, її кар’єрні амбіції вийшли на новий рівень. Вона стала не лише чудовою матір’ю, а й ідеальною співробітницею у своїй компанії. Я захоплювався її працьовитістю, але незабаром усвідомив, що наш шлюб почав тріщати по швах через відсутність взаєморозуміння та часу для сім’ї. Якось увечері, коли нам вдалося влаштувати спільну вечерю, я почав розмову: — Мила, мені здається, нам варто поговорити про наш розклад. Я відчуваю, що ми стали як два кораблі, що проходять повз один одного вночі. Вона опустила погляд, мабуть, розуміючи серйозність моїх слів. – Я розумію, – тихо сказала вона. — Але я не знаю, що з цим робити.
Моя робота важлива для мене, як і для тебе. Ми обидва мовчки доїли вечерю, і я зрозумів, що нам треба щось робити. Наступного дня я вирішив якомога раніше повернутися додому, щоб зустріти її. Вона була здивована, але рада цій зміні. — Я подумав, можливо, нам варто виділити час для сімейних вечерь хоча б кілька разів на тиждень, — запропонував я. — Це гарна ідея, — усміхнулася вона. – Мені вона подобається.
З того часу ми стали частіше бачитися і просто розмовляти один з одним. Ці невеликі зміни у нашому розкладі допомогли відновити втрачену близькість. Були вечори, коли ми обговорювали свої робочі проекти, ділилися турботами та радощами. Ми почали цінувати ці моменти, усвідомлюючи, що баланс між роботою та сім’єю — це те, що справді важливо у житті. Наші стосунки стали зміцнюватися з кожним днем, і ми знову почали знаходити радість у простих речах, проводячи час разом.