Він одружений з жінкою з двома дітьми, 20 і 9 років. Прожили разом майже 4 роки. Спочатку жили у його квартирі, а її діти залишалися з батьками. “Наші стосунки з дітьми були прекрасними. Мої дочки від попереднього шлюбу ладнали з ними”, – згадує він, – “все змінилося, коли ми переїхали в іншу країну і нам довелося жити разом – з двома дочками дружини та моєю тещею”. Напруга наростала. “Старша дочка почала конфліктувати зі мною. Вона або ігнорувала мене, або відповідала грубістю”, – каже він.
Розчарований, він звернувся до дружини. “Вона тут уже більше року, але нічого не робить – тільки й дивиться свої серіали. Я просив її вивчити мову і знайти роботу”, – додав він у розпачі, – “але теща завжди на її боці”. Він любив свою дружину, і вона любила його, але вона не могла вплинути на свою старшу дочку, яка навіть настроювала молодшу проти вітчима. Якось, не стримавшись, він сказав старшій: “Якщо тебе щось не влаштовує, збирай речі та йди”. Його дружина пригрозила:
“Якщо ти не приймаєш моїх дітей, я й сама тобі не потрібна!” “Добре, може, нам не варто жити разом”, – відповів він. Але вони все ж таки залишилися разом. Старша продовжувала свої провокації – ляскала дверима, ігнорувала його, навіть готувала чай всім, крім нього. “Я намагаюся не піддаватися на її провокації”, – зізнався він, – “але я боюся, що через неї наша родина буде зруйнована”.