Зоряна дивилася, як чоловік збирає речі, і на її обличчі була відображена прикрість. “Як ти можеш?” “Невже ти забув, хто допоміг тобі піднятися в цьому житті?” – благала вона. “Я вдячний твоєму батькові, але я ухвалив рішення. Я йду”, – заявив Ярослав, і його голос був твердий, коли він назавжди зачинив за собою двері. Багато років тому Ярослав, здібний студент з бідної родини, познайомився з Зоряною в університеті. Вона була єдиною дочкою Андрія Івановича, багатого та впливового бізнесмена.
Ярослав допомагав Зоряні у навчанні, її батько, помітивши його потенціал, запропонував йому роботу у своїй компанії. Їхні стосунки переросли в шлюб, і Ярослав став успішним під наставництвом Андрія Івановича. Незважаючи на процвітаючу кар’єру та тісний зв’язок з тестем, шлюб Ярослава зруйнувався. Зоряна, поглинена модою та красою, не звертала уваги на потреби чоловіка та відкидала ідею про дітей, боячись зіпсувати фігуру. Проблеми загострилися, коли хворій матері Ярослава знадобився догляд. Зоряна не дозволила їй жити з ними, і Ярослав винайняв квартиру і найняв Марту, дбайливу дівчину, щоб та доглядала його матір. Згодом Ярослав щиро полюбив Марту.
Того вечора, коли Ярослав вирішив поїхати, до нього прийшов Андрій Іванович. Дізнавшись про те, що сталося, він потис Ярославу руку, висловивши жаль, що дочка не оцінила його. Розмірковуючи віч-на-віч з собою, Андрій Іванович журився: “Я вчив свою дочку, що гроші – це все. А цей молодик показав мені, що головне – людяність”, – думав він, розмірковуючи про свою спадщину і про те, яку турботу він міг би отримати від Зоряни.