З того часу, як моєму чоловікові поставили жахливий діагноз, кожен день перетворився на боротьбу з часом. Він так багато втратив за останні роки, відкладаючи свої музичні мрії у бік заради нашої родини. Але тепер час став нашим ворогом. Чоловік посилено працював над своєю музикою щодня, і я бачила його палаючі очі, сповнені надій та мрій. Якось увечері, сівши поряд з ним, я відчула необхідність допомогти йому. — Кохання моє, я почала вивчати ноти, — сказала я йому. Він здивовано глянув на мене ,
потім його очі наповнились благословенною теплотою. – Ти серйозно? — спитав він, з ноткою надії в голосі. – Так, – я кивнула. — Я хочу допомогти тобі зробити музику втіленням твоїх мрій. Наступні місяці пролетіли як один момент. Ми проводили разом багато часу, створюючи музику, яка була сповнена почуттів та життя. Коли я практикувалася на піаніно, він складав нові мелодії, кожна з яких була красивішою за попередню. Одного разу, коли нам вдалося закінчити одну з його композицій, він глянув на мене з блиском сліз у очах. — Ти допомогла мені втілити мрії в реальність, — прошепотів він, обіймаючи мене. Я відчувала, як його вдячність та любов огортають мене,
наповнюючи кожну клітинку мого тіла. — Ми це зробили разом, — прошепотіла я у відповідь, відчуваючи, як світ навколо нас наповнюється невимовною гармонією нашої музики. Ці миті були безцінними. Вони були сповнені життя, надії та непідробного кохання, незважаючи на важкий діагноз, що підповзає до нас як тінь. З музикою ми змогли створити щось вічне, що продовжувало жити навіть після того, як світ мого чоловіка зупинився у вічній тиші.