8 років тому, у свої 52 роки, я втратила роботу і була у розпачі. Саме тоді моя старша дочка Галина запропонувала попрацювати в Італії. Хоча я вагалася через те, що ніколи не виїжджала за кордон, але зрештою погодилася. Галина все організувала, знайшовши людей в Італії, які допомогли мені з працевлаштуванням. Наступні вісім років в Італії були присвячені тяжкій роботі та постійним заощадженням. Мені вдалося купити квартири для моїх дітей. Усі ці роки я не поверталася додому через відсутність
належних документів. Однак після тривалого процесу я отримала офіційний дозвіл на перебування в Італії. Прагнучи здивувати свою сім’ю, одного разу я повернулася додому без попередження. Але на мене чекало потрясіння: мій чоловік жив з іншою жінкою. Не влаштовуючи зайвих та непотрібних сцен, я мовчки пішла. Я знову звернулася за підтримкою своїх дітей. Галина була у від’їзді, а дружина мого сина була непривітна. Коли я підслухала їхню розмову про мій несподіваний візит,
стало ясно: вони хотіли, щоб я скоріше поїхала. Почуваючись непотрібною і з розбитим серцем, я вирішила більше не нав’язуватись їм. Не повідомивши їх, наступного ранку я сіла на автобус до аеропорту, і повернулася назад до Італії. Тепер необхідність заробляти та відкладати гроші на майбутнє стала насущнішою. Настав час думати про свою старість. Напевно, більше не варто покладатись на сім’ю?