Не витримавши всього цього тиску, я таки запитала Аліну Степанівну: чому всі і завжди покладаються тільки на мене, адже нас троє сестер? Наша мати пішла з життя за мого народження, і наші родичі, незважаючи на всі свої можливості, відмовилися від нас. Мої батьки колись кинули виклик своїм сім’ям, щоб бути разом, що призвело до їхнього довічного відчуження від родичів. Після 10 років подружнього щастя моя мати померла під час пологів, і виховувати нас залишився батько – людина, абсолютно не знайома
з домашнім господарством. Аліна, двоюрідна сестра нашої матері, взяла на себе роль опікуна, заповнивши материнську порожнечу, але не замінивши батька, який згодом знову одружився та з’їхав. Минуло десятиліття, батько пішов з життя, а мої сестри переїхали за кордон. Я вже влаштувалася і передчувала нормальне та стабільне життя зі своїм майбутнім чоловіком, коли Аліна Степанівна захворіла та злягла. Незважаючи на мої зусилля та фінансове навантаження, сестри виявляли байдужість до
будь-яких сімейних справ, посилаючись на відстань та власні проблеми. Розчарована, я знову натякнула на необхідність розділити відповідальність, але ніякої відповіді поки що не послідувало. В умовах такого сімейного та фінансового тиску я досі розмірковую про те, наскільки справедливо брати на себе одноосібний тягар турботи про Аліну Степанівну, яка вигодувала, виростила та виховала всіх нас трьох.